(Не) час для мрій
У часи, коли над головами лунають сирени, а дитинство сповнене не казок, а новин, особливо важливо берегти мрії. Саме мріям і присвячена виставка “(Не) час для мрій”, створена українськими підлітками у співпраці з митцями, освітянами та благодійними організаціями. Виставка вперше була представлена в Одеському музеї західного і східного мистецтва, а згодом відкрилася у Києві — у просторі «Спільношколи».
Кураторка проєкту: Христина Андрієчко
Простір мрій у час війни
Іра Глушенко, Мар’яна Прядун, Олександра Сич, Дарія Міненко, Олександра Марко та Стася Павлишина — звичайні українські підлітки, учениці “Спільношколи” (Київ) та “FreeDom: Боже, вільна школа” (Вінниця), спільно з учнями Української школи в Берліні, благодійним фондом «Крила Фундейшн» та кураторкою Валентиною Івановою, створили простір, де мрії — навіть найкрихкіші — отримали право на голос і присутність.
Це виставка, що повертає нас до запитання: про що ми мріяли в дитинстві? І чи зберегли ці мрії у дорослому світі, де щоденні справи, тривоги й війна так часто витісняють надії.
Мрії в укриттях
Реальність війни жорстока: дитячі мрії сьогодні народжуються не в ігрових кімнатах, а в укриттях. Часто вони так там і залишаються. Саме тому частина виставки була створена у справжньому бомбосховищі — щоб зберегти мрії, які ще теплі.
У просторі виставки оселились 50 мрій — від найпростіших до символічних. Їх можна було буквально “підняти” з підлоги, або... випадково розтоптати. Цей символізм — про крихкість і відповідальність. Про вибір, який ми робимо щодня — плекати мрію чи нехтувати нею.
Діти, війна і мистецтво
Унікальна частина виставки — малюнки дітей з Херсонщини, які пережили окупацію й досі живуть на лінії фронту. Їхні мрії — про мир, об’єднані родини, теплі вечори, дитинство без вибухів. І ці мрії надзвичайно світлі. Вони наповнені теплом, наївністю, глибиною — тим, що може принести у світ лише дитяча душа.
Окрема інсталяція — “Дерево життя і памʼяті”, створена за ідеєю Олександри Книги. Обпалена частина дерева — символ втрат і руйнувань, жива частина — символ життя, надії та незламності. Це не просто арт-об’єкт, це жива метафора України.
На виставці також була представлена лялька-мотанка, створена у Херсоні. Вона — як давній український оберіг, що захищає мрії, дітей і майбутнє.
Камуфляж мрії
Проєкт Валентини Іванової “Камуфляж мрії” об’єднав дитячі роботи з України, Німеччини, Данії та скандинавських країн. Через поєднання народного мистецтва, авангарду та сучасних практик діти створювали символічний “камуфляж” для найдорожчого — своїх мрій. Це і про захист, і про смисли, які допомагають адаптуватися до нових реалій.
Авторські роботи дітей:
Серед експонатів — картини, інсталяції та відео, створені дітьми різного віку. Назви робіт самі за себе:
“(Не) час для мрій” — це виставка, що промовляє голосами дітей. Вона про те, що навіть у найстрашніші часи мрії не зникають — вони змінюються, ховаються, камуфлюються, але залишаються живими. А отже — живі і ми.