1. Аґентність (як результат – Розвиток)

Аґентність є фундаментальною якістю людини, команди та спільноти, яка поєднує в собі прийняття цінности та унікальности власної ідентичности з наміром діяти, докладати зусиль попри складнощі та бути готовим зустрітися з результатом своїх дій. Ця цінність становить шлях особистісного розвитку, який Спільношкола визнає як основоположний.
Наша школа є середовищем, що провокує учнів та учениць до прийняття рішень та відповідальности, що веде до їхнього розвитку. Завдання школи полягає у створенні умов, за яких дитина відчуває себе джерелом і головним чинником власного розвитку, дозволяючи їй діяти за власним вибором.
Спільношкола активно підтримує самостійність, творчість, незалежність поглядів та ініціатив учнів/учениць, створюючи простір для їхньої власної аґентности.

У Спільношколі аґентність учнів розвивається насамперед через освітні процеси. Вони побудовані так, аби давати дітям змогу здійснювати реальний вибір і відчувати себе відповідальними за наслідки. Це виявляється:

Щирість — це не просто відвертість. Для нас у Спільношколі вона означає цілісність, чесність та внутрішнє прагнення жити так, щоб залишатися в гармонії з власним сумлінням. Іноді щирість — це чесне мовчання або стриманість, а не бажання сказати все вголос. Але завжди — це вибір бути справжнім і гідним у словах та діях.
Ми віримо, що саме щирість формує основу довіри — у стосунках між людьми, у взаємодії між школою, учнями, родинами та педагогами. Освіта нового формату можлива лише тоді, коли вона "людська" — починається не з правил, а з довіри. Довіри до дитини як рівної, до родини як партнера, до педагога як людини, що має право бути собою.
У нашій школі ми свідомо культивуємо пряме, ясне й неманіпулятивне спілкування. Ми не створюємо штучних бар’єрів у комунікації, а навпаки — шукаємо способи бути максимально точними та чесними у взаємодії з кожним та кожною, хто до нас приходить. Це означає прозорість у прийнятті рішень, відкритість до зворотного зв’язку, чесність у труднощах і здатність визнавати власні помилки.
Щирість у нашій культурі стає можливою саме тому, що ми створюємо середовище з високим рівнем свободи самовираження. Діти можуть бути собою — з усією повнотою емоцій, поглядів і питань. І коли людина почувається прийнятою, вона починає довіряти іншим. У такому середовищі зростає здатність бути щирим не лише з собою, а й з іншими — передусім тими, хто "свій".
Саме тому щирість для нас — не риса характеру, а життєвий принцип, що формує простір взаємної довіри. А довіра, своєю чергою, — це ґрунт, на якому виростає усе інше: від навчання до стосунків.

Чутливість для нас — це не слабкість, а сила тонкого налаштування. Це вміння бути присутнім «тут і тепер», діяти не за шаблоном, а з огляду на живу реальність — свою і чужу.
У Спільношколі ми віримо, що людина — більше, ніж протокол, а стосунки — важливіші за будь-яку теорію чи концепцію. Це не означає відмову від структур чи систем, але точно означає відмову від догматизму. Ми цінуємо правила, але обираємо здоровий глузд, співчуття й доречність.
Чутливість — це здатність діяти з емпатією, враховуючи контекст, стан іншого, ситуацію моменту. Інколи це означає діяти нестандартно, слідуючи «відгуку серця», навіть якщо цього не передбачено протоколами. Це особливо важливо у стосунках з дітьми — там, де вони вразливі, щирі, живі.
На рівні систем і процесів чутливість проявляється у зваженості, помірності та ітеративності. Ми не поспішаємо з радикальними змінами, обираючи шлях поступового вдосконалення, постійного збирання зворотного зв’язку та точного налаштування. Саме тому в нашій школі часто панує відчуття балансу й гармонії, навіть у періоди змін.

Цінність чутливості глибоко вплетена в організацію простору й освітнього процесу:

У Спільношколі ми віримо: бути іншим — це нормально, і право на інакшість не потребує виправдання. Повага до різноманіття — це не лише прийняття зовнішніх відмінностей, а насамперед — внутрішня згода з тим, що інші можуть думати, відчувати, вибирати й діяти не так, як ми. І це окей — допоки вибір однієї людини не зазіхає на свободу іншої.
Це — безумовне позитивне прийняття, яке не вимагає пояснень. Саме воно створює атмосферу людяності й миру, в якій можливе зростання, взаємодія і справжня демократія — не як політична система, а як спосіб бути в спільноті.
Ми бачимо шкільну спільноту як симфонічний оркестр — у якому кожен інструмент звучить по-своєму, але разом вони створюють щось глибше, складніше й багатше, ніж кожен окремо. Так само і в школі: різні голоси, різні досвіди, різні ритми — і жоден з них не має бути заглушений.
У нашій культурі поважають одне одного незалежно від віку, зросту, поведінки, посади, статі, мови, звичок чи поглядів. Ми не зводимо людину до однієї характеристики й не судимо за поверхневим. Ми визнаємо гідність кожного — дитини, дорослого, працівника кухні, учня, педагога чи гостя.