Наука, різні маршрути, спільний сенс. Ідея, що всіх об’єднала.

24 квітня поєдналися дві події: присвячений урбаністиці, енергетиці та Smart City Всеукраїнський турнір наукових рішень “PROBLEM SOLVING CHALLENGE: Urban Visions 2026” для школярів 8–11 класів, і “День науки”, до якого була залучена вся Спільношкола.

Задум був амбітним: провести турнір для старших учнів та зробити так, щоб наука цього дня стала спільним досвідом для всіх. Поки команди різних шкіл працювали над реальним міським викликом, всі Спільношколярі досліджували теми, пов’язані з містом, енергією, екологією, архітектурою, інженерією, біологією, мистецтвом і просторовим мисленням. Так турнір став осердям дня, а тематичний “День науки” — його великим живим простором.

Це був день, коли простір школи був наповнений дослідженням, пошуком і живою думкою. Кожен дім мав свій ритм і розклад, але всі навчальні маршрути були спрямовані на наукове пізнання світу. 

Цього року на турнір зареєструвалися 11 команд, але мотиваційний лист написали 8, тож журі надало можливість змагатись всім 8 командам. Одна команда не приїхала, бо не мала ментора, і в результаті до турніру вийшли 7. Ними стали команди: “CityLab” зі Спільношколи, “Pixel City” з київського Ліцею №187, “Urban Wave” з ліцею “Білоцерківський колегіум”, “Basis” зі школи “Basis”, “QuickSpot” зі школи “Квінта”, “Dream team” із СЗШ №235 ім. В. Чорновола та “15 minutes” з Архітектурно-інженерного колегіуму А+.

Учасники отримали справжнє технічне завдання: розробити концепцію благоустрою території, прилеглої до житлових будинків №15, 17А та 17Б на проспекті Василя Порика. Команди працювали не з вигаданим “містом майбутнього”, а з конкретним київським простором, де є мешканці, маршрути, фасади, парковки, зелені зони, незручності, ризики – і потенціал.

Спершу школярі знайомилися з технічним завданням і розподіляли ролі. Хтось відповідав за дорожню інфраструктуру, хтось за опитування мешканців, хтось за екологічний аналіз, ландшафтні рішення, історичний контекст або візуалізацію. Це одразу занурювало учасників у логіку справжньої проєктної роботи: складна міська задача не вирішується однією людиною, вона потребує різних поглядів, компетенцій і вміння домовлятися.

Потім команди вийшли “в поле”. Вони досліджували територію на місці: дивилися, де людям зручно рухатися, а де маршрути незрозумілі або небезпечні; де бракує освітлення, тіні, лавок чи озеленення; як працюють пішохідні та автомобільні зв’язки; де розташовані входи в будинки, парковки, зупинки, місця збору мешканців. Вони робили фотофіксацію, спостерігали, відзначали сильні і слабкі сторони простору та спілкувалися з людьми, які цим простором користуються щодня.

Після польових досліджень команди переходили до аналізу: узагальнювали зібрану інформацію, заповнювали SWOT-таблицю, визначали сильні і слабкі сторони території, можливості для розвитку та ризики. Лише після цього починалася розробка концепції. 

У своїх рішеннях учасники мали врахувати інтереси пішоходів, велосипедистів, автомобілістів, дітей, дорослих, людей старшого віку, продумати безбар’єрність, освітлення, місця відпочинку, дитячі та спортивні зони, озеленення, поводження з відходами і навіть можливість збирання дощової води.

Це була доросла задача – і тому дуже цінна. Вона була наповнена складністю, обмеженнями і необхідністю пояснити кожне рішення. Школярі вчилися мислити як інженери, урбаністи і дослідники: спочатку зрозуміти проблему, потім зібрати дані, побачити людей, проаналізувати контекст і лише після цього пропонувати зміни. 

Фінальним етапом став пітчинг перед журі. У кожної команди було 15 хвилин, щоб представити своє рішення, показати результати дослідження, SWOT-аналіз, карти, схеми, візуалізації і відповісти на запитання експертів. У цей момент команди захищали власне бачення міського простору.

Важливо, що завдання для турніру створювали люди з різним досвідом: Діана Бортник як фахівчиня з будівництва, урбаністики і ландшафтного дизайну, Альона Колотницька як засновниця фонду “Місто Парк” і драйверка урбаністичних цінностей, Надія Огійчук як економ-географиня, аналітикиня Civitta та менторка програми “Урбанрух: у міста є Я”, а також представники ГО “Кроківня” Семен Верхоглядов і Антон Волович, що долучились до розробки ідей турніру. Завдяки такому підходу завдання вийшло максимально наближене до реального урбаністичного процесу.

Не менш важливою була різнопрофільність журі: в результаті проєкти оцінювали одразу з кількох професійних точок зору. Ігор Матюх, аналітик та помічник CEO Stolіtsa Group, додавав досвід девелопменту й інвестиційного моделювання. Микола Трегуб, проректор KSE, доктор наук і професор, дивився на рішення крізь призму просторового планування. Борис Бобрик, керівник продукту в Negen, мав експертизу на перетині енергетики та ІТ. Сергій Кривошея, магістр біології і засновник власної гідропонної ферми, допомагав бачити місто через екологію, біологію та ресурсні рішення. Катерина Куцик, керівниця офісу проєктів, оцінювала логіку управління і організації процесів. Юлія Байда, представниця Всеукраїнського молодіжного центру, додавала погляд молодіжної політики та участі молоді в розвитку громад. А Вікторія Норенко, яка розвиває біологічну переробку відходів у стартапі ReBio, та Оксана Прохорова з багаторічним досвідом управління складними виробничими комплексами, перевіряли проєкти на екологічну стійкість і здатність відповідально працювати з ресурсами міста.

Після пітчингів журі пішло радитися, а команди отримали час на неформальне спілкування і можливість нарешті видихнути. Позаду були польові дослідження, аналіз даних, години проєктування, виступи перед експертами. Попереду – довгоочікуване нагородження.

Problem Solving Challenge був побудований як інженерно-урбаністичний хакатон, у якому кожна команда працювала в однакових умовах, а результат залежав від якості дослідження, командної взаємодії та сили проєктного рішення. Дуже тішить, що під час оголошення переможців журі зазначило: всі учасники були дуже сильними і за день зробили роботи на рівні дипломних в університетах.

Важливою частиною дня стала підтримка партнерів. Генеральним спонсором турніру була Stolіtsa Group — компанія, для якої розвиток міста є частиною щоденної роботи. Партнером події був UNIT.City – простір, де наука зустрічається з бізнесом, а ідеї стають технологіями. Elizlabs підтримали ідею корисних наукових подарунків для учасників, щоб призи стали практичним ресурсом для роботи в лабораторії, школі та наступних проєктах. 

Всі учасники отримали подарунки: команда 15 minutes з Архітектурно-інженерного колегіуму А+, що посіла третє місце, отримала Мікроскоп Discovery LCD, друге місце посіла команда Pixel City з київського Ліцею №187 та отримала цифровий мікроскоп LCD B-61V, а головним призом для переможців — команди Urban Wave з ліцею “Білоцерківський колегіум” – став 3D принтер Creality Pro. “Тепер ваші ідеї можна буквально взяти в руки” — так прозвучала ідея головного призу під час нагородження. Інші команди посіли четверте місце та також отримали подарунки — шкільні мікроскопи. 

Ми отримали багато теплих відгуків. Наприклад, Юлія - представниця команди переможців – відзначила чудову організацію, привітність приймаючої сторони, частування, окремий простір для роботи кожної команди, наявність матеріалів і канцелярії. За її словами, турнір став для дітей можливістю вийти із зони комфорту, побачити себе в нестандартних умовах і проявитися в командній роботі. А менторка цієї команди зазначила, що її ліцеїсти відкрилися з іншого боку і вона переконалася, що команда була сформована правильно.

Діти теж помічали важливі речі: чесність журі, об’єктивність оцінювання, підтримку, спокійну атмосферу і організацію простору. Звісно, часу на підготовку презентації хотілося більше, але саме це і зробило день схожим на справжній хакатон: великий обсяг роботи, обмежений час, багато рішень і необхідність тримати командний темп.

Важливою частиною цього дня були наші учні-волонтери. Вони зустрічали гостей, проводили екскурсії простором, допомагали з навігацією, координували розклади та підхоплювали організаційні дрібниці, без яких не складається жодна велика подія. Завдяки їм школа цього дня працювала як жива система: хтось змагався, хтось супроводжував, хтось допомагав, хтось спостерігав, — і всі були частиною спільного процесу.

Деякі учні Спільношколи вирішили бути присутніми на фінальних виступах команд: слухали, спостерігали, аналізували, порівнювали підходи та рівень аргументації. Для них це стало окремим досвідом — побачити, як працюють команди з інших шкіл, як вони презентують рішення, відповідають на запитання журі та відстоюють свою позицію в дискусії. І, можливо, не менш важливо — відчути, що в наступні роки вони теж можуть стати учасниками такого турніру.

Турнір не залишився окремою подією лише для пʼяти учнів нашої команди. Паралельно у Спільношколі проходив “День науки”. Саме він зробив цей день спільним для всієї школи. Поки команди працювали з реальним урбаністичним кейсом, наші учні проходили власні наукові маршрути: через екологію, енергетику, архітектуру, біологію, інженерію, мистецтво і просторове мислення.

До занять долучилися вчителі, запрошені фахівці, батьки і друзі спільноти: Альона Павлова говорила з наймолодшими про сортування відходів, Степан Коваль проводив заняття з урбаністики та енергетики, Анна Нестерова влаштувала заняття з нестандартного озеленення, Світлана Черних, Мартин Попітак та Гліб Федоров відкривали тему муралів, Людмила Касьян допомагала створювати “Місто мрії”, Богдан Куріпко будував із дітьми міст Леонардо да Вінчі, Дар’я Шевченко організувала майстерню про альтернативні види енергії, Сергій Кривошея говорив про гідропоніку, Ліза Фещенко — про архітектуру, ворожий дизайн і комфортність простору, Олександр Акатов проводив архітектурне макетування, Петро Британський перетворив спортзал на простір орієнтування, а Ілья Щелкунов провів цю географічну гру всім групам, Аліса Кузьменко працювала зі старшими учнями над урбаністичним аналізом і проєктом реконструкції.

Наймолодші учні говорили про сортування сміття через гру та естафету. Вони працювали з реалістичними прикладами побутових відходів і розбиралися з предметами-«пастками»: ламінованим папером, комбінованими матеріалами, коробками зі скотчем. Так діти вчилися пояснювати свій вибір і розуміти, що екологічне мислення починається з уважності.

Інші групи досліджували енергію: будували місто, “проводили” в ньому електрику, працювали зі світлодіодами, фруктами, простими електричними елементами, власноруч створювали вітрячки і говорили про альтернативні джерела енергії. Складні теми ставали видимими та відчутними: енергія не залишалася формулою, вона світилася, рухалася і оживлювала створені дітьми моделі.

Цього дня місто було однією з головних тем. Діти створювали “Місто мрії” на великому ватмані, будували з полістиролу будинки і міські об’єкти, додавали деталі та фігурки людей, бо місто не може існувати без тих, хто в ньому живе. На інших станціях вони робили архітектурні розгортки, креслили, вирізали і складали будинки, проходячи шлях від площини до об’єму. А в розмовах про архітектуру і ворожий дизайн замислювалися над тим, що простір може бути дружнім або незручним, відкритим або таким, що непомітно виключає частину людей.

Через тему муралів діти говорили про місто як простір сенсів. Вони розбиралися, чим мурал відрізняється від випадкових написів чи вандалізму, дивилися українські приклади, ділилися власними історіями та створювали мурали на паперових фасадах. Особливо важливо, що дискутуючи про те, навіщо мурали потрібні Україні сьогодні, молодші учні говорили не тільки про красу, а передусім про підтримку та єдність. Так місто виявилося не тільки простором будівель і доріг, а ще простором пам’яті, взаємності та спільного відчуття “ми”.

Була і наука про природу та майбутнє. На станції “Апсайклінг-кусамоно. Поле в хату” діти висаджували рослини в старий посуд, взуття та інші речі, які отримували друге життя. Це була розмова про відповідальність і повернення природи в міський простір. А на лекції про гідропоніку Сергій показав, як біологія поєднується з технологіями та інженерією. Його фраза: “Я не просто вирощую рослини — я будую систему, яка їх вирощує”, – дуже точно передала дух цієї станції.

Інженерія теж звучала протягом дня по-різному. Діти будували міст Леонардо да Вінчі — конструкцію без цвяхів, мотузок чи клею, яка тримається завдяки силі тертя, вазі і точному розташуванню деталей. Цей міст став інженерною моделлю і метафорою для команди будівельників: кожна деталь важлива, і тільки разом вони створюють міцність. Зі старшими дітьми процес був динамічним: вони швидко схопили ідею, зібрали власний прототип, дали йому назву, тестували, підхоплювали деталі, коли щось зсувалося, і поступово доводили конструкцію до робочого стану.

Окремим акцентом стала зустріч із командою “Progresstech” – компанії, що надає підприємствам аерокосмічної галузі комплекс інженерних і ІТ послуг на всіх етапах життєвого циклу кінцевих виробів – від їхньої розробки до експлуатаційної підтримки. Учні працювали з експериментальними стендами, тримали в руках різні варіанти обшивок літаків, спостерігали фізичні явища і говорили про те, як інженерна справа пов’язана з економікою, виробництвом, транспортом, енергетикою та безпекою. Для деяких учнів це стало моментом, коли шкільні предмети раптом отримали дуже реальний сенс. Діти зауважили, що це було корисно і є над чим подумати, а в декого навіть з’явилась думка стати інженером.

Було ще трохи географії у спортзалі, де діти грали в просторове орієнтування: працювали з координатами, градусами, азимутом, меридіанами і паралелями. Зал став картою, де “90°” це не просто значення, а конкретний поворот, координати ж – не абстракція, а точка, до якої треба дістатись.

Для старших учнів у межах “Дня науки” також була окрема урбаністична робота. Вони говорили про те, як працює місто, хто за що відповідає, яку роль мають інженери, архітектори, містопланувальники і громада. Потім аналізували реальну ділянку — територію державної школи, яка потребує реконструкції, робили SWOT-аналіз і розробляли власні плани змін. Важливо, що діти мислили практично, пропонували реалістичні рішення, аргументували, сперечалися і нагадували одне одному про потреби людей та умов простору.

Окремою радістю стала присутність батьків нашої спільноти — як слухачів, лекторів, членів журі, помічників і людей, які розділяють із дітьми цей досвід. У цей день школа проявилася не просто як навчальний простір, а як цілісна екосистема: відкрита, динамічна, наповнена сенсом і людьми. Тут були різні віки, різні ролі, різні професійні погляди і різні способи включення — але саме ця різність і зробила день по-справжньому живим.

Саме в цьому і була сила дня: кожна вікова група мала свій рівень складності, але всі працювали в одній логіці — досліджувати, пробувати, ставити питання, шукати рішення в діяти разом. Для когось наука цього дня почалася з контейнера для сміття. Для когось зі світлодіода, що загорівся. Для когось з муралу, який виявився не просто малюнком, а знаком підтримки. Для когось із мосту, який тримається без кріплень. Для когось із думки, що рослини можна вирощувати не просто в землі, а в каструлі або черевику. Для когось із реального міського простору, який можна дослідити і змінити.

Поєднання Наукового турніру і “Дня науки” показало, якою може бути сучасна школа: середовищем, у якому діти бачать зв’язок між уроками, професіями, містом, технологіями, природою та власними ідеями.

Цей день був сильним не лише тому, що вмістив у себе багато подій. Головне – всі вони склалися в одну спільну історію: про дітей, які здатні думати складно, про дорослих, які готові створювати для них справжні виклики, про партнерів, які підтримують освіту не просто словами, і про школу, яка вміє перетворити звичайний день на простір відкриттів.

Бо справжнє вирішення проблем починається тоді, коли ми дивимось на світ і розуміємо, що його можна дослідити, переосмислити і змінити.

Дар’я Закутіна,  кураторка батьківської спільноти