Ми створювали не просто ліцей

Підзаголовок: Скільки учнів — стільки освітніх маршрутів

Розмова з Вітою Гуменюк, директоркою Академії U: maker\

Старша школа десятиліттями була місцем підготовки до випускного іспиту (нині — НМТ), вступу до університету, а головне — до дорослого самостійного життя. Звісно, сучасний світ потребує змін. Якою ж має бути сучасна старша школа, щоб якнайкраще відповідати інтересам і запитам самих старшокласників та водночас викликам сьогодення?

Ми поговорили про це з очільницею ліцею Вітою Гуменюк — людиною, яка від самого початку була залучена до всіх процесів і безпосередньо курувала втілення ідей, закладених у концепцію старшої школи нового формату.

Віто, повернімося до точки старту — червня 2023 року. Як усе починалося? 

В: Я познайомилася з Анастасією в межах своєї дослідницької роботи під час навчання на PhD-програмі в Могилянці ще влітку 2022 року. Тоді я вивчала чинники освітніх середовищ, які сприяють формуванню агентності учнів. Уже на той момент мене вразила прогресивність принципів, а головне — практик, які впроваджувалися у просторі Спільношколи. Знаковою для мене стала одна з наших наступних зустрічей у квітні 2023 року, під час якої ми говорили про старшу школу. На той момент Анастасія вже сформулювала концепцію Академії U: maker. Мені дуже відгукувалися думки Насті, зокрема така: «Старша школа — це квінтесенція всієї освіти дитини, її підсумок і межа, за якою вже починається доросле життя самостійної особистості. Головна ідея — дати молодій людині простір, час і підтримку, щоб за ці два-три роки вона почула свій поклик. Не отримала готову відповідь, а знайшла запитання, яке її справді хвилює».

Віто, а ви коли зрозуміли, що це — ваше?

В: Чесно кажучи, я довго йшла до цього через власні трансформації, кризи й пошуки — і особисті, і професійні. Мене все життя цікавило питання: «Як залишатися собою в системах, які пригнічують?» Але ще більше — інше: «Як вибудовувати середовища, що, навпаки, створюють простір для різноманіття кожного з нас, дають змогу проявляти свої індивідуальні якості й водночас залишатися частиною спільноти?» Я думаю, що опинилась у цій ролі цілком послідовно, хоча й зовсім несподівано для себе. Такі речі неможливо спланувати. 

Три роки практики позаду. Чи підтвердилася ідеї, закладені в основу підходу? В: Безумовно. Цікаво, що я зіткнулася з тим, чого зовсім не очікувала на початку: виявляється, свобода вибору — це не полегшення, а дуже непростий і непередбачуваний внутрішній процес. Я щиро вірила: якщо ми дамо молодим людям можливість обирати, пробувати різне й рухатися власним маршрутом, їхній досвід буде «фонтанувати». Найбільш здивувало мене те, що зустріч зі своїм покликанням — це насправді зустріч із собою в дії. А вона майже завжди вимагає вразливості: готовності не знати наперед, помилятися, змінювати рішення, бачити свої реальні сильні й слабкі сторони, а не лише уявлення про себе.

Більше того, я зрозуміла, наскільки дискомфортним є сам процес вибору. Ми часто думаємо, що людина обирає, коли «готова». Але насправді зазвичай ми починаємо обирати лише тоді, коли власна невизначеність стає дорожчою й болючішою, ніж сам процес вибору. Адже вибір неодмінно має наслідки й передбачає відмову від інших варіантів. А ще він змушує взяти на себе відповідальність за результат. До цього готові не всі.

Ми маємо справу з подвійним дискомфортом: з одного боку — тривога через велику невизначеність, з іншого — страх перед необхідністю визначатися й діяти. І те, й інше непросто. Значно легше отримати готову інструкцію: ким бути, куди вступати, що «правильно» і як рухатися далі. Тоді ніби менше ризику зустрітися із собою справжнім.

Але ми створювали цей простір не для того, щоб людині було комфортно просто зараз. Ми створювали його для того, щоб вона почала рухатися до себе і вчилася роботи вибір. І для мене ця ідея досі залишається фундаментальною. Адже я сама дуже довго жила «успішно» — з огляду на зовнішні оцінки, очікування та уявлення про правильність. Але всередині не відчувала живості. І коли я нарешті знайшла те, що мене надихає й мені відгукується, то зрозуміла, наскільки це інша якість життя. Тож мені дуже хочеться, щоб молоді люди мали шанс зустрітися з цим раніше, ніж це сталося зі мною.

Батьки часто кажуть: нехай спершу здобуде «базу», а пошуки себе — потім. Що ви на це відповідаєте?

В: На мою думку, поняття бази в сучасному світі кардинально змінилося. Для мене база — це здорова, психоемоційно зріла особистість, яка за будь-яких обставин орієнтується на себе й розуміє свій курс. Академічні знання — це інструмент такої людини, а не навпаки. Це як збиратися в дорогу, не знаючи, куди їдеш, і пакувати валізу навмання: літній одяг чи зимовий, сандалі чи чоботи? Без розуміння напрямку будь-який багаж може виявитися зайвим. Коли людина розуміє, куди рухається, знання, мови й компетентності здобуваються природно, завдяки внутрішній мотивації. І тоді не виникає проблеми з лінощами чи небажанням, бо людина розуміє, навіщо їй це потрібно.

Ми живемо у світі, який змінюється набагато швидше, ніж ми встигаємо до нього адаптуватися. База перемістилася із зовнішніх критеріїв у внутрішні. Ми не можемо підготувати підлітка до конкретного світу. Але можемо навчити його пізнавати себе, адаптуватися й бути автором власного життя. Це як у Льюїса Керролла: «А куди мені звідси йти?» — питає Аліса. «Це залежить від того, куди ти хочеш потрапити», — відповідає Чеширський Кіт. Коли людина розуміє, куди рухається, вмикається найпотужніша мотивація — внутрішня. І вже вона забезпечує все необхідне для розвитку: знання, мови й компетентності.

Реформа профільної старшої школи зараз у всіх на вустах. 2027 рік — умовний рубікон. Ви союзники цієї реформи?

В: Ідеї реформи сформульовані правильно: у Законі України «Про освіту» чітко визначено мету — всебічний розвиток кожної особистості та людиноцентризм. Анастасія, до речі, брала участь в обговореннях іще у 2014 році, коли формувався задум Нової української школи. На рівні концепції НУШ і чинного законодавства все добре. На жаль, дії виконавчої влади у реформуванні старшої школи й спрямовані дещо в інший бік.

Коли ми переходимо від концепції реформи профільної старшої школи до її практичного впровадження, виникає дуже непростий дисонанс. Система очікує, що молода людина обере профіль ще до вступу до старшої школи. Але ми щодня працюємо з підлітками й бачимо: для більшості з них справа не в бажанні, а в тому, що вони ще не мали достатньо досвіду, щоб навчитися робити усвідомлений вибір.

І це підтверджують не лише наші спостереження. Минулого року Фундація Олени Зеленської провела масштабне дослідження «Індекс майбутнього: професійні очікування та розвиток підлітків в Україні», яке охопило понад десять тисяч підлітків віком від 13 до 16 років та їхніх батьків. Один із найважливіших для мене висновків полягає в тому, що близько 70% підлітків не можуть назвати бажану професію. І водночас 82% оптимістично оцінюють своє майбутнє. Тобто проблема не в тому, що молодь «не має амбіцій» або «нічого не хоче». Проблема в тому, що сучасний світ став значно складнішим, а процес самовизначення — тривалішим і менш лінійним.

Тому, коли підліток перебуває у стані розгубленості, тривоги й пошуку, а система в цей момент каже: «Обирай зараз», — це створює дуже сильний внутрішній тиск. Мені здається, тут важливо чесно запитати себе: чи достатньо ми, дорослі, підготували молоду людину до такого рішення?

В Академії U: maker ми дивимося на вибір інакше. Для нас вибір — це не одноразове рішення й не окрема точка. Це процес, що відбувається через досвід, спроби, дію, рефлексію та перегляд уявлень про себе. І цей процес має власну динаміку — з уповільненнями, сумнівами, регресом і новими відкриттями. Людині потрібен час, щоб зустрітися в реальності з собою, а не лише зі своїми очікуваннями щодо себе.

Тому для мене головне питання реформи полягає не лише в мережі закладів, кількості учнів чи профілів. Це важливо, але в центрі має залишатися сам учень як суб’єкт власного життя. Адже справжнім показником якості освітнього середовища є його здатність відповідати на потреби конкретної людини, яка до нього приходить. Не «середнього учня», а живого підлітка — зі своїм темпом, сумнівами, інтересами й потенціалом.

Тож як ви працюєте на практиці, щоб упоратися з усім різноманіттям запитів молодих людей? Скільки у вас профілів?

В: Дизайн освітньої програми Академія U: maker ми вибудовували навколо дуже простої, але досі нетипової для системи освіти ідеї: скільки в нас учнів, стільки може бути й освітніх траєкторій. Ми свідомо не закладали жорсткого поділу на «академічних» і «професійних» дітей. Адже реальна людина значно складніша за будь-яку типологію.

Саме тому вибірковий компонент у нас є не декоративним доповненням до «основної» освіти, а її важливою частиною. У 10-му класі він становить орієнтовно 30% навчального часу, а в 11-му — близько 40%. Ідеться не лише про поглиблене вивчення академічних дисциплін. Підліток може пробувати як академічне, так і професійне спрямування або поєднувати їх у власній пропорції. Для когось це буде поглиблена підготовка до міжнародних іспитів чи вступу до університету, для когось — практика в реальному середовищі, проєкти, опанування професійних навичок, знайомство з професіями та робота з менторами. А для багатьох — рух між цими двома полюсами, доки не з’явиться внутрішнє відчуття: «Це моє».

І для мене щоразу це дуже сильний досвід — спостерігати, як молода людина проходить шлях від розгубленості, внутрішнього застрягання, а іноді навіть зневіри в собі до появи суб’єктності: впевненості, мотивації, власних рішень і конкретних цілей. Але це майже ніколи не відбувається завдяки «правильній пораді» чи готовій відповіді дорослого.

Тут я не можу не згадати про профорієнтацію. Для нас профорієнтація — це не окрема послуга й не одноразове рішення. Це і є шлях самовизначення та пошуку свого покликання. Якщо вдуматися в саме слово «орієнтація», то воно означає пошук власного напряму руху. Не отримання готової відповіді від когось компетентнішого, а поступове формування внутрішнього розуміння: хто я, що мені відгукується, у чому я відчуваю себе живим і в який бік хочу рухатися далі.

І тут ми певною мірою йдемо проти мейнстриму на ринку. Адже дуже часто профорієнтація — у тому числі в очікуваннях багатьох батьків — зводиться до серії консультацій або тестів, результатом яких стає висновок зовнішнього консультанта: «Вам підійде це або це». Але ми не віримо, що людину можна «визначити» ззовні, особливо у 15–16 років, коли вона ще активно формується.

Самовизначення неможливо делегувати або замовити. Його не можна пройти замість когось.

Саме тому в Академії U: maker воно відбувається через тривалий процес зустрічі із собою в дії: щотижневу індивідуальну роботу з порадником, практичні діяльнісні проєкти, знайомство з професійними середовищами, менторство, рефлексію, досвід успіхів і помилок. Форми можуть бути різними, але суть залишається незмінною: людина має пройти цей шлях сама — поруч із дорослими, які не підштовхують і не вирішують замість неї, а супроводжують.

І, мабуть, найважливіше — ми не ставимо собі за мету якомога швидше «закрити питання майбутньої професії». Для нас значно важливіше, щоб молода людина навчилася чути себе, робити вибір, витримувати невизначеність і поступово ставати автором власного життя. Адже професії можуть змінюватися багато разів, а здатність розуміти себе й свідомо вибудовувати власний шлях залишається. 

Якими ви бачите наступні кроки розвитку Академії U: maker? 

Ми вже рухаємося до чогось значно більшого, ніж просто старша школа нового формату. Зокрема, запустили «неліцейний» освітній продукт для молоді віком від 15 до 25 років «U: Decide. Супровід твого самовизначення». Тому в найближчому майбутньому бачимо Академію U: maker як простір для молоді, що стає точкою зустрічі майстерності, досвіду, ідей і ресурсів — середовищем,  у якому молода людина може не лише шукати себе, а й отримувати реальну підтримку для втілення власних задумів у життя. Адже самовизначення для нас — це не розмова «про майбутнє», а дія. Це спроба створити щось своє, взяти на себе відповідальність і пройти шлях від ідеї до реалізації поруч із людьми, готовими підтримати.

Тому сьогодні ми дедалі більше думаємо про розвиток середовища, яке поєднуватиме супровід самовизначення, спільноту професіоналів і менторів, а також людей та організації, готові інвестувати в молодіжні ініціативи. У певному сенсі це рух до моделі, у якій освітній простір поєднується з лабораторією ідей, майстернею та соціальним бізнес-інкубатором — місцем, де молоді люди можуть не лише мріяти, а й отримувати ресурси для перших реальних кроків.

Водночас для нас надзвичайно важливий суспільний вимір цього середовища. Після всього, що вже пережила й досі переживає Україна, питання інтеграції, адаптації та соціалізації молоді стає не менш важливим, ніж академічні результати чи професійний успіх. Ми віримо у спільнотність як основу сильної країни — у здатність дуже різних людей взаємодіяти, творити разом і брати відповідальність за спільне майбутнє. Тому для нас розвиток молоді — це водночас і розвиток України як сильної, суб’єктної та незалежної держави. 

Розмову провела Тетяна Копайгородська, менеджерка з партнерств ГО «Новий формат освіти».

Академія U: maker — старша школа нового формату (10–12 класи) і простір для молоді віком від 15 до 25 років в освітній екосистемі Спільношколи. Сайт: umaker.academy