Тема здорової та нездорової мотивації стосується ширшого виміру, ніж питання академічної успішності дитини в школі. Академічна успішність важлива, але загалом в житті людини займає достатньо незначне місце. Тому нам важливо розуміти, що здорова мотивація вестиме до здорового життя, а нездорова – до патологій. 

Для усіх батьків важливим питанням є: яким саме чином ми можемо допомогти нашим дітям навчатися та процвітати?
Мотивація та мотиви – це досить складне питання, оскільки завжди залишаються прихованими, таємними для оточення, навіть для найближчих людей. Безумовно, ми можемо здогадуватися, будувати гіпотези, але спостерігати лише поведінку, коли однакові дії можуть мати під собою різні причини.

Діти зростають не у вакуумі. На них впливає соціальне середовище: і чим ближче таке соціальне коло, тим вищий його вплив. І вимога до якості такого впливу також зростає.
Нещодавно на “Нетфліксі” вийшов мінісеріал про реальну історію двох братів, які жорстоко вбили своїх батьків в 1989 році в США. Чи це було наслідком багаторічного насильства над нещасними хлопцями та їхнім звільненням в такий спосіб від знущань, чи це було продуманим вбивством з метою наживи розбещених молодиків – питання так і залишилося не розгаданим. Відповідно назва “Чудовиська” може означати як батьків, так і дітей.
Добре, що такого роду трагічні випадки трапляються дуже рідко. Нас же цікавлять тенденції. Гіперопіка чи гіперконтроль, вертолітне батьківство, завищені очікування батьків від дитини, живлення нарцисичного прояву, стимулювання грошима, страхом чи доступом до ігор – це саме ті методи виховання батьків, які можуть спричиняти психологічні проблеми та блокувати розвиток людей у дорослому віці. 
Водночас дещо мемною вже стала культура звинувачення дорослими людьми своїх батьків у життєвих негараздах, але така поведінка також є наслідком негативних впливів на батьків під час їхнього дорослішання. Так поки ми ще самі є батьками, можемо спробувати розібратися, що варто, а що не варто робити, щоби в найкращий спосіб підтримати дитину в її розвитку.

Для початку нам потрібно ознайомитися зі спектром стадій мотивації, згідно з теорією самовизначення Едварда Раяна й Річарда Деці.

Ми маємо розглядати мотивацію в діапазоні від “невизначеної до самовизначеної”. Якщо поглянути на малюнок, зліва ми маємо амотивацію, в центрі – зовнішньо контрольовану мотивацію, а праворуч – внутрішню мотивацію або самостійну. З погляду якості вони тут йдуть від нижчих форм до вищих. У цьому спектрі, згідно з теорією самовизначення, можна виділити 6 різних типів. Тут вони представлені в образах різних дітей, які будуть готуватися до важливих іспитів.

Перебуваючи в цьому стані, учень чи учениця не розуміють теми й тому відчувають себе відірваним від матеріалу. Вони переживають ситуацію безпорадности, розчарованости у своїх здібностях. У цей момент діти втрачають контроль над ситуацією. Як результат, вони перестають намагатися, оскільки спроби більше не мають сенсу.

Дівчині, яку ви бачите на зображенні, подобається вчитись. Але тільки в тому випадку, коли вона знає, що за добре виконану роботу отримає винагороду. Але коли поруч немає нікого, хто б її заохочував, вона відчуває себе залишеною. Вона не може повністю навчатись самостійно, тому що потребує заохочень, які регулюють її поведінку ззовні. І це зазвичай робить її мама, чи має робити хтось із дорослих поруч. Це називається зовнішньою мотивацією – тією, яка контролюється ззовні шляхом зовнішніх стимулів: заохочень або покарань.

Хлопець прагне перемогти. Коли він не серед найкращих, він відчуває провину, що не може бути таким же крутим, як інші. Отже, ми бачимо, що причина поведінки може бути також зовнішня. Самооцінка та власні дії залежать від порівняння з іншими. Цей стан відомий як зовнішня мотивація, яка регулюється через інтроєкт – сприйняття, що базується на судженні інших. 

Уявімо собі дитину, що цінує навчання і вважає себе хорошою ученицею чи учнем. Для них важливо отримувати гарні оцінки, адже це укріплює їхню самооцінку. Попри те, що вони не відчувають зв'язку з матеріалом, вони добре вчаться, адже постійно підживлюються ідеєю бути хорошими учнями. Вони орієнтуються на ідеальний образ, який їх мотивує. Ця стадія називається зовнішньою мотивацією – регуляцією через ідентифікацію.
Інший сценарій, коли дитина вважає, що навчання важливе, тому що воно робить його/її кращою людиною. Щоб збагатити свій інтелект і стати кращою версією себе, дитина намагається зрозуміти щось, навіть якщо воно нудне. На його/її думку, все гаразд, коли вони знають відповіді на запитання та відчувають себе компетентними. Але оскільки його/її поведінка регулюється бажанням відповідати якійсь концепції, ідеї, вона все ще не є повністю автономною. Ця стадія відома як зовнішня мотивація – інтегрована регуляція.

А тепер уявімо дитину, яка вчиться тому, що їй цікаво, і вона отримує задоволення від процесу.
Вона може повністю занурюватись у матеріал і втрачати лік часу. Навчання приносить їй глибоке почуття задоволення. Вона відчуває повну самостійність і завдяки своїм внутрішнім інтересам розвиває найвищі форми майстерности та компетентности.

Мотивація - це динамічний процес вибору дій на основі ієрархії виборів. Людина постійно оцінює різні впливи – як внутрішні, так і зовнішні – на цій основі вибудовується ієрархія таких виборів. Тож ієрархію виборів формують всі наявні фізіологічні, психологічні (як раціональними, так і не раціональними) чинники, а також зовнішні обставини.

Незалежно від того, де ми знаходимося за цим спектром мотивації, нам усім притаманна складна людська психіка з мінливими інтересами та суперечливими бажаннями. Займаючись конкретною роботою, ми можемо відчувати себе повністю вмотивованими, але зовсім швидко наша мотивація випаровується так, наче її й не було. Якщо дитина в школі дуже вмотивована на одному предметі, то вона може бути абсолютно невмотивована в іншому.

Зовнішня мотивація завжди працює. Тож певні матеріальні заохочення завжди залишаються популярними, бо дають дуже пряму відповідь на те, що треба зробити, аби отримати результат.

Але у зовнішньої мотивації завжди є психологічна плата. Разом з тим, зараз популярною є саме поведінкова терапія для подолання травм. Чи існують обставини та випадки, коли поведінкова, чи то поведінково-когнітивна терапія, ефективна в навчанні? Так, існує. Діти, які мають особливі освітні потреби певного характеру можуть потребувати короткого причинно-наслідкового шляху. Коли стає більш явним наслідок. 

Уявімо дві дівчинки: одна – очевидно в потоковому стані, їй цікаво. Але інша цілком самостійно могла обрати цю діяльність, її не змушували це робити, але щось з нею не те, бо вона сумна. Тож ми все ближче до підсумків, до моменту, що нам варто, а що не варто робити, аби допомогти своїм дітям.  

Зовнішня мотивація обумовлена винагородою/покаранням не стає причиною самостійного бажання щось робити. Через це маємо залежність від «винагороди». Якщо її немає, то зникає також мотивація діяти.
Якщо ми беремо порівняння за стимул, то страждає самооцінка дитини, вона стає залежною від інших. Це дуже простий гачок для маніпуляцій.
Проблемним також є випадок захопленням своїм ідеальним “я”. Цей образ є в кожного. Але його присутність є здоровою, коли ми можемо обдумати свої внутрішні коливання, розуміти та обирати, як їх регулювати. Коли ж наша реальна особистість не збігається з уявним варіантом, ми стикаємось з проблемою психічного нездоров’я.

Компетентність – це відчувати себе ефективним і здібним у діяльності, якою ви займаєтесь. Пропонуйте можливості для зростання. Надайте людині можливість опанувати нові навички, взяти на себе нові обов'язки чи взяти участь у складних проєктах. Це може допомогти їй розвинути свої здібності та відчути впевненість у своїх силах.

Надання конструктивного зворотного зв'язку вимагає бути конкретним, проникливим і зосередженим як на сильних сторонах людини, так і на сферах, які потребують розвитку. Коли людина усвідомлює свої сильні та слабкі сторони, вона може відчувати, що здатна вдосконалюватись.

Незалежно від того наскільки малі чи великі досягнення, визнавайте і цінуйте їх. Це може мотивувати іншу людину до подальшого вдосконалення, оскільки вона отримуватиме задоволення від своїх досягнень.

Також пропонуйте ресурси та підтримку. Це допоможе людині досягти своїх цілей. Це може бути навчання, наставництво, доступ до технологій та інших ресурсів.

Спорідненість – це відчуття безпеки та зв'язку з людьми навколо.
Заохочуйте до співпраці. Надайте людині можливість співпрацювати з іншими над проєктами чи заходами, а також заохочуйте її ділитися своїми навичками й знаннями з іншими. Це стимулює відчуття наявности спільної мети та досягнень.

Заохочуйте відкрите й чесне спілкування, допомагаючи людині розвивати навички ефективної комунікації. Це сприяє побудові довіри та взаєморозуміння з оточенням. Створюйте атмосферу довіри та поваги, де людина почувається комфортно, висловлюючи свої думки й ідеї. Це дозволить їй відчувати більше контролю над власними взаємодіями та стосунками з іншими.

Створіть відчуття приналежності, наголошуючи на спільних цінностях, цілях чи інтересах групи, а також підкреслюючи на повазі до внеску людини.

Заохочуйте прийняття рішень, надаючи людині можливість зробити вибір, і підтримуйте її вибір, навіть якщо ви з ним не згодні. Це надає людині більшої впевнености. 
Запитуйте про варіанти та рішення. Заохочуйте людину мислити творчо та інноваційно і допомагайте їй у вивченні нових ідей та підходів. Завдяки цьому, вона може відчути себе більш відповідальною за прийняття рішень.
Практикуйте поведінку підтримки. Забезпечте безпечне та заохочувальне середовище, де людина може самовиражатися та ризикувати. Завдяки цьому вона почуватиметься більш впевненою у своїй здатності приймати власні рішення.
Допомагайте підвищувати рівень впевнености. Надайте підтримку і скеруйте, але утримайтеся від спроб змінити рішення чи поведінку людини. В результаті людина може відчути себе більш впевненою і контролювати власне життя.Дефіцити у психологічних потребах веде до нездорової мотивації  Існують базові фізіологічні потреби, такі як безпека, сон та їжа. Психологічні потреби не можна повністю задовольнити ззовні, але важливо надавати максимальну підтримку в межах власних можливостей. Ваші ресурси є тим, що може обмежувати вас.
Самоствердження, нав'язливість і запопадливість, відсутність булінгу – саме в такому середовищі можна досягти успіху.
Потрібно розуміти, що не вся зовнішня мотивація є нездоровою. Якщо задоволені психологічні потреби, то це однозначно сприятиме розвитку автономної мотивації.

У житті важливо дотримуватися певних правил, які допоможуть вам і вашим дітям уникнути ситуацій, коли добре наміри можуть завдати шкоди. Ось три основні принципи, що сприяють гармонійному розвитку дитини.

У Спільношколі ми наголошуємо на комплексному підході до розвитку дитини. Ми підтримуємо всебічний розвиток, зосереджуючись не лише на академічних знаннях, а й на психологічних потребах.